Spring 2024 - Recrudescence

Halyna Petrosanyak

Курт, мабуть, таки мав рацію, – думав Ернст, коли його «BMW» опинився на погано освіченому польському шосе, що вело до українського кордону, – не варто було їхати сюди автом». Мало того, що дорога кепсько освічена, але і якість її залишала бажати кращого: Ернстів автомобіль – пестун бездоганного німецького автобану – час від часу незвично підстрибував і хитався. До кордону, за Ернстовими підрахунками, залишалося кілометрів з п’ятнадцять. Він їхав в Україну, його вела зоря. Ім’я дівчини – Зоряна – було цією зорею. Він листувався із Зоряною вже вісім місяців, – з березня дев’яносто шостого року, – й плекав щодо неї серйозні наміри. І ось їхав, щоб нарешті побачити її, хвилювався, думав про опцію розчарування. Але у листах Зоряна була розумною й дотепною, іноді реагувала на його слова з іронією й гумором, напруги спротиву у їхньому листуванні не відчувалося. Її німецька була цілком пристойна. Ернст відчував у Зоряні матір своїх дітей. Про це він думав з хвилюючим теплом у грудях. Звісно, в Україні Ернст ще ніколи не був. Рік тому він навіть не усвідомлював, що існує така країна: для нього, як і для 95 відсотків його співвітчизників, одразу за східним кордоном Польщі, Словаччини й Угорщини починалася Росія. І хоч Радянський союз розпався п’ять років тому, але ж Росія в уявленні західних європейців залишилася там, де й була. Лише від Зоряни він з подивом довідався, що існує українська мова, якою послуговуються зо три десятки мільйонів людей. Дівчина запевняла, що це не діалект російської, що українська віддалена від російської настільки, як голландська від німецької. Ернст відкрив для себе цілий світ, про який досі не відав ні сном ні духом. Він виявив, що чимало речей, які в його оточенні вважаються російськими, насправді є українськими: козаки в широких штанях, вишиваний жіночий одяг, суп з червоних буряків (забув, як він у них називається), ба навіть найбільший літак у світі «Мрія» і Сергій Бубка, за спортивними досягненнями якого Ернст здавна стежив. 46