Spring 2024 - Recrudescence

Halyna Petrosanyak

ІІ.

До кордону прямувала чимала колона автомобілів, яка невдовзі сповільнилася, що чверть години просуваючись лише на кілька метрів. Іноді перерви в русі ставали тривалішими, й протягом сорока хвилин колона не рушала з місця. Попереду й позаду Ернста з автівок й автобусів виходили люди, курили, щось незадоволено обговорювали, дехто поглядав на іноземця з інтересом, але в розмову ніхто не вступав. Темряву розсікало лиш світло фар, було холодно й волого. Дрібний дощ переходив у сніг. Нарешті через дві години черепашої їзди Ернст побачив прапори: спочатку польський, а за ним вдалині – український. Але наближення до них було мучівно повільним. Ернстів термос стояв порожній, бутерброди, які чоловік приготував на дорогу, закінчилися. Але більше, ніж голод, допікала потреба сходити в туалет, якого поблизу не було видно, тому довелося просто справити потребу на узбіччі. Він був не єдиний, хто так робив. Близько десятої вечора, після майже трьох годин, впродовж яких вдалося подолати кілометр шляху, Ернст вийшов з авта перед будкою польського паспортного контролю. Розгорнувши його паспорт, польський прикордонник в білих рукавичках глянув на нього, а потім і на авто, з інтересом, що був радше чисто людським, аніж професійним. Він нічого не запитував, лише поставив у паспорт штамп і сказав щось польською, ледь усміхнувшись. Мабуть, побажав щасливої дороги. В останній телефонній розмові Зоряна казала, що приїде зустрічати Ернста до кордону з кузеном, який мав автівку. Бо, мовляв, самотужки дістатися до її містечка, що лежало за півтора години їзди від кордону, високий гість навряд чи зможе. Але ж є дороговкази! – дивувався Ернст. На це Зоряна лише сміялася. Тепер він зрозумів, що вона мала рацію. Зустріти його вони планували о шостій, а зараз близилася одинадцята. Нарешті чоловік опинився перед віконечком українського

54