Spring 2024 - Recrudescence

Halyna Petrosanyak

нього, то побачили велетенську чергу, в якій їм довелося провести три години. Вони були серед останніх, кого впустили до середини сьогодні, чимало людей позаду стояли даремно. Нарешті близько дванадцятої вони вийшли з посольства з талончиком, який давав право через три дні забрати паспорт з візою. Або з відмовою. Через три дні знову їхати за п’ятсот кілометрів? – дивувався Ернст. Можна було просити когось з київських знайомих забрати паспорт за дорученням, але близьких у дівчини тут не було. Чекати три дні в Києві – теж не найкращий варіант. Отож, погулявши містом, увечері вони подалися на потяг й уранці прибули до Львова. В понеділок наступного тижня пара вже знову збиралася в дорогу. Купейні квитки туди і назад коштували ледь не цілу Зорянину платню. Подорож тривала цілу ніч. В купе поруч з ними їхав мовчазний чоловік середніх років в краватці й з чорним дипломатом; увечері тип насторожено спостерігав за своїми сусідами, але не мовив до них ані слова. Коли нарешті після обіду вони забрали в посольстві паспорт й розгорнули його, то замість візи побачили штамп, який означав відмову. На прохання пояснити, службовець у віконечку відреагував сухо: мовляв, рішення приймає консул на підставі наданих заявником документів, візовий відділ зберігає за собою право не пояснювати причин відмови, але якщо ви не згідні з рішенням, ви маєте право протягом місяця подати апеляцію і тоді…. Зоряна засмутилася, Ернст кипів від злості. Він запитав, коли можна поговорити з консулом, і йому назвали термін – в останній робочий день місяця в консула прийомний день для громадян. Але грудень щойно почався. Було зрозуміло, що з’ясувати нічого не вдасться. Вони вийшли на вулицю й Ернст сказав:

– Не турбуйся, моя дорога. Я не дозволю їм поламати

наші плани на Різдво. Ми щось придумаємо. 70