Spring 2024 - Recrudescence

Halyna Petrosanyak

V.

Збираючись у дорогу, дівчина хвилювалася. Досі вона лише раз перетинала кордон на Захід, та і подорож була лише до Кракова. Як і більшість вихованців радянської школи, вона остерігалася кордонів: тривале систематичне навіювання того, що за кордоном – неприятель, для «homo sovieticus» не могло минути безслідно. На межі так чи інакше виявляєш, що ти є тим, ким є. Тому й перетин кордону, мов лакмусовий папірець, показує ступінь твоєї внутрішньої свободи. Але в шкалі офіційних цінностей радянських людей поділка «особиста свобода» була нижче нуля. Приблизно так думала Зоряна, розкриваючи перед зверхнім польським митником у білих рукавичках свою сумку. На запитання прикордонника про мету візиту до Польщі вона намагалася відповідати якомога впевненіше: мовляв, «wizyta do przyjaciel.w». У такі відповіді ніхто не вірив: дев’яносто п’ять відсотків українців, що їхали до Польщі, були «човниками»: так називали дрібних гендлярів горілкою, цигарками й іншим дрібним крамом. Митник здивовано виявив, що нічого з асортименту «човників» у Зоряниній сумці немає й навіть перепитав, чи це й справді увесь її багаж. На випадок, якби прикордонна служба хотіла конкретніше довідатися про друзів, яких вона має намір відвідати, дівчина збиралася назвати батькових родичів, які жили в Кракові. Перед Зоряниною поїздкою тато телефонував їм і просив у разі необхідності підтвердити, що вони чекають Зоряну в гості й забезпечать її житлом на час перебування в Польщі. Але, на щастя, про це не запитували. Автобус був напхом напханий товаром «човників»; частину всього польська митниця конфіскувала, закриваючи очі на те, що тридцять п’ять із сорока пасажирок автобуса – підозріло товсті й одягнуті в широкі куртки й довгі спідниці. Службовці вже знали, що під цими куртками й спідницями до 80