Spring 2024 - Recrudescence

Halyna Petrosanyak

тіл прив’язані блоки з цигарками й пляшки з горілкою. Але якщо хтось з них усе ж наважувався обмацати неправдоподібно широкі тілеса котроїсь з цих жіночок, зчинявся неабиякий рейвах. Отож, зазвичай, усе залагоджувалося так, щоб і вовк був ситим, і вівці залишились цілими. Через митний контроль, який затягнувся на дві години, Зорянин автобус прибув до Перемишля із значним запізненням, й лише дивом дівчина встигла на свій потяг до Згожелця. Її переповнювали різні відчуття: непевність і страх невідомості чергувалися з азартом, а ще з радісною ейфорією: завтра уранці вона знову побачить його! Ернст був чоловіком, за яким Зоряна ладна іти на край світу, не важливо, на захід, схід, північ чи південь. Вона воліла б, щоб такий чоловік народився у її країні й розмовляв її мовою. Але трапилося інакше. У Згожелці до потяга зайшла прикордонна німецька поліція. Зорянине серце ледь не вистрибнуло з грудей, але що вона виходила в польській частині міста, то її випустили, не перевіряючи документів. Зійшовши з потяга, на пероні вона побачила самотній Ернстів силует. Його затишні обійми повернули дівчині рівновагу й оптимізм. – Ходімо, люба, – сказав Ернст, – я тут не сам, зі мною Отто, Доріс і Курт, мої друзі. Вони чекають нас поблизу в кав’ярні. Ходімо, вип’ємо каву, зігріємося.

– Друзі? Що ти замислив, Ернсте?

– Скоро дізнаєшся, моє серденько.

Вокзал тут був на пагорбі, до центру польського містечка треба було спускатися униз, до річки. Тиха Ніса розділяла місто навпіл, один з її мостів служив прикордонним пропускним пунктом. На протилежному березі лежав дивом збережений старий Ґьорліц; тут починалася Німеччина.

82