Spring 2024 - Recrudescence

Halyna Petrosanyak

Було холодно, над ледь притрушеними снігом дахами з димарів здіймався дим. Через чверть години вони зійшли до річки, Зоряна замилувалася готичним храмом на протилежному березі біля старовинного мосту.

– Це собор Петра і Павла, заглянемо туди сьогодні,

якщо хочеш. – сказав Ернст.

– У мене немає візи, а церква ж на німецькому боці?

– На німецькому, але пані Фоґель віза не потрібна. –

засміявся чоловік.

– Хто така пані Фоґель? – спантеличено запитувала

Зоряна. – Що за пташка?

– Зараз дізнаєшся, – загадково відповів Ернст. Вони зайшли до кав’ярні, їм назустріч з-за столика піднялося веселе товариство. – Знайомся, Зоряно, це – Отто, мій шкільний друг. Отто – худорлявий, з приємними рисами й чималою лисиною – приязно подав Зоряні руку.

– Доріс – дружина Отто, вона дизайнер.

– Дуже приємно, – Зоряна подала руку усміхненій Доріс

з рудою чілкою.

– А це – Курт Фоґель, мій сусід, власник перукарні навпроти нашого ресторану. Куртову дружину звуть Беатріс. Її тут немає, але це ім’я тобі пригодиться, люба, запам’ятай: Беатріс Фоґель.

Усі засміялися, щоправда, Зоряна не зрозуміла, з чого.

Ернст замовив для них каву й кілька тостів. 84